Про Закарпаття

Закарпаття знаходиться між 47°53'43'' і 49°05'54'' північної широти та 22°48'29'' і 24°37'38'' східної довготи.

Крайні точки області розташовані:
північна - в хребті Східні Бескиди на кордоні з Польщею за 7 км
на північ від с. Стужиця Великоберезнянського району;
південна - вершина в Рахівських горах на кордоні з Румунією за
6 км на південний схід від с. Ділове Рахівського району;
західна - на кордоні зі Словаччиною за 1,5 км на захід від
с. Соломонове Ужгородського району;
східна - в Чорногірському масиві (гора Піп Іван) на межі з Івано-Франківщиною за 12 км на схід від с. Луги Рахівського району.

Відстань від західної точки області до східної сягає 190 км по прямій, протяжність з півночі на південь змінюється від 100км (по меридіану м. Мукачеве) до 50 км (по меридіану м. Рахів).
Географічний центр області знаходиться біля гори Кук, що в Толяному хребті, на межі Іршавського та Міжгірського районів.

Географічне положення Закарпаття характеризується такими рисами:

1. Область знаходиться на периферії (крайньому заході) України і дуже віддалена від столиці (відстань з Ужгорода залізницею приблизно 900 км), промислових районів Придніпров'я, Харкова і Донбасу, чорноморських портів.

2. Область займає центральне положення на Європейському субконтиненті: за однією з версій біля с. Ділове Рахівського району міститься географічний центр Європи.                                                       
                                                           

В 1887 году географы военного ведомства Австро-Венгрии произвели измерения, и с того времени возле Дилового на берегу Тисы появился столб с соответствующей надписью на латинском языке. В переводе академика Н.Тарасова она звучит так: "Постоянное, точное, вечное место. Очень точно, со специальным аппаратом, который изготовлен в Австро-Венгрии, со шкалой меридианов и параллелей, установлен Центр Европы. 1887."

3. Закарпаття - єдина область України, яка розташована за головними Карпатськими хребтами. Це підсилює її транспортну віддаленість від решти території країни, зв'язок з якою можливий лише через перевали. Найбільше значення серед них мають Ужоцький (абсолютна висота 889 м), Верецький або Ворітський (839 м), Воловецький або Бескидський (1014 м), Торунський (930 м) разом з Вишківським (941 м) та Яблуницький або Татарський (931 м).

4. Область знаходиться в межах двох великих фізико-географічних одиниць - Карпатської гірської (4/5 території) та Закарпатської низовинної. Якщо природні умови останньої (рельєф, клімат, грунтово-рослинний покрив тощо) майже всюди сприятливі для господарського і сельбищного освоєння людиною, то в Карпатах найкращі умови для цього мають міжгірні улоговини, долини рік, пологі схили і частково низькогір'я.

5. Закарпаття має оригінальне Сусідське положення. Воно межує лише із Львівською (на відтинку 85 км) та Івано-Франківською (180 км) областями, причому виключно по гірських хребтах. У той же час його сусідами є чотири держави - Польща (33 км), Словаччина (98 км), Угорщина (135 км) та Румунія (190 км), що є унікальним явищем серед усіх прикордонних областей України. Державний кордон іде як по гірських хребтах, так і рівнинній території, на значному протязі - по р.Тиса та її притоках.
Відстані по авто- і залізничних шляхах від Ужгорода до столиць дев'яти європейських країн коротші за аналогічні відстані до Києва.

6. Область розташована на стику української, угорської і румунської етнічних територій, які становлять відповідно 89%, 10,5% і 0,5% від її площі.

7. Закарпаття лежить на найкоротших шляхах, що сполучають Україну і країни колишнього СРСР (насамперед Росію) з рядом країн Центральної і Південно-Східної (а далі й Західної та Південної) Європи. Від карпатських перевалів до державного кордону область перетинають 3 залізниці (в т.ч. 2 електрифіковані), 4 автодороги, нафтопровід "Дружба", газопроводи "Братерство", "Союз", "Західний Сибір - Західна Європа", продуктопровід Калуш - Тісауйварош, лінії електропередач енергосистеми "Мир", ЛЕП "Вінниця - Альбертірша", якими здійснюються міжнародні зв'язки. Залізниця і автодорога поздовжнього напрямку Кошіце - Чоп - Хуст - Сігету - Мармацієй з'єднують Словаччину з Румунією і частково використовуються в міжнародних транзитних перевезеннях.

Вигоди географічного положення (насамперед прикордонного і транспортного) разом із значними природними і трудовими ресурсами в умовах переходу економіки України до ринкового відкритого типу можуть заохотити надходження в область іноземного капіталу, сприяти формуванню вільних економічних зон.

Закарпатська область у складі України утворена 22 січня 1946р. Часто її називають Закарпатською Україною або ж Закарпаттям, однак останній термін вживається для означення двох понять:

1) Закарпаття - історико-географічний край, який розташований на південному заході української етнічної території ("за Карпатами") і обіймає гірські і передгірні райони. Це - українське етнічне Закарпаття, яке займає 15,6 тис.кв.км. Більша частина його (11,4 тис.кв.км) входить до складу Української держави, решта перебуває в складі Словаччини (т. зв. Пряшівщина) та Румунії (Мармарощина).
2) Закарпаття - адміністративно-(певний час і політико-) територіальна одиниця, що була утворена після Першої світової війни в складі тодішньої Чехо-Словаччини. Окрім українських земель, вона включала також частини угорської і румунської етнічних територій, розташованих біля кордонів з відповідними державами. Після Другої світової війни вона відійшла до України з незначними територіальними змінами, ставши однією з її областей.

Формування території. Вже в перших століттях нашої ери Закарпаття потрапило під слов'янську колонізацію. В середині І тисячоліття воно входило в племінний союз слов'ян-карпів, а з середини VII ст. - в політичне об'єднання білих хорватів. У IX ст. їх землі, в т.ч. і Закарпаття, належали Великоморавській державі, а після занепаду останньої перейшли в другій половині X ст. до давньоукраїнської держави - Київської Русі. З того часу на Закарпатті закріплюється назва "Русь": Карпатська Русь, Підкарпатська Русь.
Використовуючи ослаблення Руської держави, угорські королі протягом ХІ-ХШ ст., поширили свій вплив на Закарпаття. З того часу і аж до початку XX ст. воно постійно перебувало в складі Угорщини (або тих держав, в які входила остання), становлячи її прикордонну область. Тому для тієї території краю, де жили українці, були поширені також назви "Угорська Русь", "Угорська Україна".
У 1526 р. після розпаду Угорщини східна і середня частини Закарпаття (з Мукачевим) відійшли до Трансільванського князівства, яке згодом стало залежним від Османської імперії, а західна (з Ужгородом) - до Австрійської імперії Габсбургів. У 1867 р. вся територія краю опинилась під владою Австро-Угорщини. В складі цих держав Закарпаття не творило єдиної адміністративної одиниці, а входило в ряд жуп (комітетів): Мармарош, Угоча, Берег, Унг та інших, які простягалися також на в угорську, румунську і словацьку етнічні території.

Значні політичні події і територіальні зміни відбулись на Закарпатті в період між двома світовими війнами. Після розпаду Австро-Угорщини народні ради ряду міст і містечок східної і середньої частини краю наприкінці 1918 р. , а також "З'їзд всіх Русинів, жиючих в Угорщині" (Хуст, 21 січня 1919 р.) висловилися за приєднання до Української Народної Республіки. Однак у 1919 р. територія Закарпаття потрапила під владу різних країн: східну частину окупували румуни (за винятком селища Ясіня з кількома навколишніми селами, де існувала т.зв. "Гуцульська республіка"), західну - чехи, а Березький комітат залишився за угорцями, які обіцяли створити тут культурно-адміністративну автономію "Руську Країну".

У травні 1919 р. представники ужгородської, хустської і пряшівської рад проголосили об'єднання всього Закарпаття з Чехо-Словаччиною на федеративній основі, що було підтверджено Сен-Жерменським договором 10 серпня 1919 р. Уряд Чехо-Словаччини виділив окремий адміністративний край "Підкарпатську Русь", в який, однак, не було включено Пряшівщину, зате долучено вузьку смугу угорської території вздовж залізниці Кошіце-Чоп- Берегове-Хуст. Автономія краю почала зреалізовуватись лише в 1938-1939 рр. (формування власного уряду і законодавчої влади - Сойму), однак міжнародні події перешкодили її нормальному розвитку.
В листопаді 1938 р. згідно з т.зв. "віденським арбітражем" від Закарпаття до Угорщини відійшли землі з містами Ужгород, Мукачеве і Берегове, столицю краю перенесено з Ужгорода до Хуста. 15 березня 1939 р. в умовах розчленування Чехо-Словаччини фашистською Німеччиною Сойм проголосив Карпатську Україну незалежною державою на чолі з президентом Августином Волошиним. Однак її одзразу ж окупували угорські війська.

В межах Угорщини (1939-1944 рр.) адміністративна одиниця (т.зв."Підкарпатський -край") була ще зменшена на територію з містами Севлюш (сучасний Виноградів), Тячів і Солотвина, натомість збільшена на заході за рахунок Словаччини. Замість обіцяної автономії їй було надано вузьку самоуправу. Восени 1944 р. Закарпаття зайняли радянські війська. Чехо-словацька адміністрація відновилася тільки частково і тимчасово. Організований у листопаді 1944р. в м.Мукачеве з'їзд Народних Комітетів Закарпатської України висловився за приєднання краю до УРСР. 29 червня 1945 р. за договором між тодішніми Чехо-Словаччиною і Радянським Союзом Закарпаття було приєднане до України в межах адміністративної одиниці 1919р., яка була збільшена невеликою територією навколо м. Чоп.

Площа сучасної Закарпатської області (надалі Закарпаттям називатимемо саме її) складає 12,8 тис.кв.км або 2,1% від загальної площі України. Це - передостаннє місце серед областей країни.

Клімат області відноситься до помірковано континентального. Характерна його особливість — яскраво виражена висотна зональність. На рівнині можуть цвісти фруктові дерева, а в гірській частині тільки починають розпускатися бруньки.
В області можна виділити три кліматичні зони.
Найбільш м'яким кліматом відрізняється рівнинна зона із середньорічною температурою повітря 9—11°, із сумою річних опадів 500—900 мм і із сумою ефективних температур повітря у вегетаційний період 2200—2500°.
У гірничо-долинній зоні (над рівнем моря 200—700 м) річна температура складає 5—8°, сума опадів 900—1200 мм і сума ефективних температур 1500—2100°.
Більш суворий клімат у вищій гірничо-долинній зоні (700—1500 м). Тут річна температура повітря 1—4°, сума опадів 1200—1600 мм і сума ефективних температур 900—1400°.
Звичайно на рівнині весна настає в третій декаді лютого, у горах — у третій декаді березня. Навесні погода хитлива, з частими похолоданнями. Нічні заморозки бувають у квітні і зрідка в травні.
Денна температура на рівнині досягає в квітні 16—18°, у травні 19—20°, у горах відповідно 10—12° і 14—18°. Амплітуда коливання температури повітря за добу досягає 15—20°,
Імовірність ясного і напівясного неба на рівнині 65—70%, у горах—45%. Опадів навесні випадає менше, ніж в інші часи року.
Літо порівняно стійке і тепле, часом спека. Звичайно починається воно на рівнині з другої половини травня і триває до кінця вересня; у горах — з червня -до початку вересня.
Опадів у літній період випадає досить, часті грози, особливо в горах. В окремі роки на ріках спостерігаються дощові паводки висотою до 2—3 м. Вода з великою швидкістю, до 5 м/сек, спрямовується в заплави рік, що на рівнині затоплюються на 2—3 км у ширину. Усім відомі кілька паводків на Закарпатті.

Українські Карпати і гірські масиви на території Закарпаття
   

В межах Закарпаття Українські Карпати простягнулись із північного заходу на південний схід і представляють собою три поздовжні пояси хребтів. Північно-східна границя області проходить по Водороздільному хребту. Південніше від нього простягнулась центральна група хребтів - Полонинські гори. Сама південна, третя група хребтів -. Вулканічні Карпати.

П'ять перевалів через Водороздільний хребет зв' язують Закарпаття з іншими областями України: Ужоцький (889 м), Середній Верецький (839 м), Воловецький або Бескидський (974 м), Вишківський (930 м) і Яблунецький (931 м). Недалеко перед Вишківським знаходиться Торунський перевал (941 м).

Полонинський хребет тягнеться від річки Уж, на південному заході його продовжують хребет Свидовець і Чорногорський масив. На північному заході знаходиться масив полонини Рівної (1479 м), в центрі . полонина Боржава з найвищою точкою - горою Стой (1677 м), на південному сході - полонина Красна, хребет Свидовець з вершиною Близниця (1881 м) і Чорногорський масив із самою високою вершиною України - Говерлою (2061 м)
             

Південніше і майже парлельно Полонинському хребту знаходяться Вулканічні Карпати, в західній частині яких виситься Попричний Верх (1000 м), в центрі - масиви Синяк (1018 м) і Маковиця (976 м), південніше - масив Верхній Діл з вершиною Бужора (1081 м).

На південь від Чорногорського масиву знаходяться Рахівські гори, або Гуцульські Альпи з найвищою горою - Поп Іван (1941 м).
                                                                         
                         

Найбільше озеро Закарпаття - Синевір, яке утворилося 10 тисяч років тому на висоті 989 метрів над рівнем моря...
Озеро Синевир справедливо вважається найкоштовнішим природним скарбом Національного природного парку "Синевир" і є однією з візитних карток Українських Карпат. Воно розташоване на висоті 989 метрів над рівнем моря, має середню площу 4-5 гектарів, його середня глибина становить 8-10 м, максимальна - 22 м.
                                                       
Існує легенда, згідно якою мальовниче озеро утворилося від потоку сліз графської доньки Синь, на місце, де її коханого, простого верховинського пастуха Вира, було вбито камінною глибою за наказом підступного графа.

[youtube]http://www.youtube.com/watch?v=S8E7xXGXNn8&feature=player_embedded[/youtube]Хуст – райцентр Закарпатської области, місто обласного підпорядкування. Розташований у мальовничій котловині на річці Хустці, поблизу впадіння Ріки у Тису, за 100 км від облцентру.

В околицях міста відкрито три стоянки раннього і пізнього палеоліту. На Замковій горі – скарб сасанідських монет 903-904 р. Замок відомий з 1194 р. Вважають, що його будівництво почато близько 1090 р. і завершено 1191 р. Хуст з 1329 р. мав статус вільного коронного міста. 1511 р. Ласло ІІ віддав Хустський замок з усіма його маєтностями в оренду за 20 тисяч золотих угочанському жупану Габору Перені. 1546 р. замком оволоділи австрійці. 1554 р. за наказом імператора Фердинанда І тут збудовано вежу його імени. 1557 р. він перейшов під владу Трансільванії. З 1577 р. замок значно укріплено, збудовано додаткові фортифікації. Улітку 1594 р. на Хуст напала 80-тисячна татарська орда, але не змогла захопити. Подібні набіги були частими у середині ХVII ст. 1599 р. замок захопили австрійські війська генерала Дьордя Башти, котрий і став його власником. 1659 р. замок обороняв трансільванський воєвода з цілою армією. 1660 р. на жупу напали турки. Трансільванський воєвода Янош Кемень при підтримці австрійців оборонив Хуст. 1661-62 р. замок облягали турки, але також не взяли. На початку 1662 р. Я. Кемень загинув у боротьбі з турками під Шегешваром. Про замок згадує турецький мандрівник Евлія Челебі: «Хустський замок розташований на вершині гори Хасана. Мури його високі і товсті, і своєю могутністю він схожий на фортецю Іскандер, бо висота його вже сягає неба. Житлові будівлі, повернуті вікнами на схід, здіймаються одна над одною. Дахи палаців вкриті кольоровою черепицею, дахи церков – залізом, хрести на них – з чистого золота і так сяють, що в того, хто дивиться на них, втомлюються очі і він змушений, з повагою до них, опускати погляд».

1669 р. комендант Хустського замку Міхай Катона склав його інвентар, куди увійшло 50 гармат, кілька тон пороху, 3000 ядер у трьох складах. З 1671 р. тут постійно перебували австрійські війська.

У1692 р. стався вибух у верхній частині замку. 9 лютого 1699 р. імператор Леопольд І розпорядився відбудувати замок. 17 серпня 1703 р. повстанські загони Яноша Майоша і Альберта Кіша вибили з замку австрійців. Місцевий гарнізон, що давно не отримував платні, перейшов на бік Ракоці, солдати убили австрійського коменданта барона Ейстерна.

У 1704-05 р. замок відремонтували. У Хусті відкрито пороховий завод та шкірообробну фабрику. 1711 р. Хуст здобуто австрійцями. Габсбурги хотіли зруйнувати замок, але 1717 р. сюди знов прийшли татари, тому замок зберегли.

1720 р. у Хусті 29 дворів немешів і 41 – селян. 1722 р. замок поремонтовано, проте жупа не мала коштів на його утримання. 29 червня 1749 р. жупан відзначав, що замок втратив воєнно-стратегічне значення, 1750 р. воєнне спорядження звідси перевезено до Кошиць і Великого Варадина. 1760 р. засновано пороховий завод, тоді ж діяла папірня.

3 липня 1766 р., о 18-й вечора над Хустом пронеслася велика гроза, і блискавка у трьох місцях вдарила в замок. Після першого удару загорівся дах, друга ж потрапила у порохову башту. Каміння від неї перекрило єдиний вихід з замку, загинуло багато людей, всі будинки поруйнувалися або згоріли. Жупанат спробував зберегти замок, почав ремонт, але це виявилося безнадійно. 1773 р. імператриця Марія Терезія послала свого сина Йосифа оглянути замок. Той розпорядився перевести гарнізон до Мукачевого.

Улітку 1798 р. буря пошкодила останню башту замку. Її стіни розвалилися і каміння посипалося аж у потік Хустець. Руїни стали джерелом дешевого будматеріалу. 1799 р. розібрано східну стіну замку для спорудження католицької церкви та різних офіційних споруд у Хусті.

1828 р. у Хусті 377 дворів. Населення 1830 р. склало 3103 мешканці, 1900 р. – 8716. Тоді діяли меблева фабрика, цегельня, млин і кілька ремісничих майстерень.

1922-23 р. у Марамороській жупі проголошено совєтську владу. Через те, що жупний центр Сигот було окуповано румунськими військами, центр комітату перенесено до Хуста. 18 квітня і Хуст окуповано румунськими військами. У червні 1920 р. його передано до складу Чехословаччини. З листопада 1938 р. – столиця автономної Підкарпатської Русі. 15 березня 1939 р. тут відбувся Сойм Карпатської України, що проголосив край незалежною державою. 24 жовтня 1944 р. місто зайняли совєтські війська.

Про смерть опришка Пинті
Пинтя ненавидів панщину. А панщина у Хусті збудувала замок, і пани там їли та пили. Пинтя
справив з граба гармату і поклав на неї залізні обручі. Гармату поставив на горі Чабрин і з тої гори розбив Хустський замок. Як розбив замок, рушив зі своїми товаришами до Ясіня. Там мав коханку. Пинтю куля не брала. Коханці він показав, як можна його вбити: шрубом з кінської підкови, котра була перший раз на коні, і пшеницею, що стояла на дванадцятьох всеношних. Рушили з Чабрина й прийшли до Тиси. Сказав Пинтя товаришам:
— Я хочу перескочити Тису. Як намочу ногу — помру, як ні — буду жити.
Розбігся, перескочив Тису, айбо намочив п'яту. Ішов, смутно співаючи:
Біжком, хлопці, біжком,
бо западе стежар сніжком.
Ще би Рахів проминути
й до Ясіня повернути.
До Ясіня та до Річки,
до Дзвінкової Марічки.
Коли прийшли до Марічки, Пинтя постукав у вікно:
— Чи спиш, жоно, чи ночуєш, чи вечерю нам паруєш?
Марічка одвічала:
— Ой не сплю я, не ночую, бо вечерю вам парую. Вечериця буде бивна, усім людям буде дивна.
Пинтя се слово зрозумів і сказав:
— Чи йдеш, жоно, отворяти, чи йти двері розбивати?
А Марічка одвічала:
— В мене двері остолові, в мене замки оцільові.
Пинтя каже:
— Не поможуть двері твої, як підкладу плечі свої.
Та як підклав Пинтя ліве плече,— стали замки полівляти. А як підклав праве плече: стали двері попущати. Зайшов Пинтя в сіни, а чоловік Марічки стрілив йому прямо в серце з рушниці, набитої пшеницею і шрубом. Тоді Пинтя собі заспівав:
— Було тобі не вірити й правду не казати, бо через твою бесідицю в землю повертати.
Пинтя б убив ціле Ясіня, такий був сильний, але не хотів. Тільки сказав своїм товаришам:
— Беріть мене на гонори, несіть мене в Чорні гори, най гуцула не збиткують, моє тіло най не миють. Хрестик мені не кладіте, лиш косичку посадіте.
Коли вийшов на Чорну гору, доки йому яму копали, сидів. Тоді зайшов сам у яму і сказав:
— Сріблом-злотом поділіться, по домівках розійдіться. Із цими словами вмер, і його казка скінчена.